Мені, скажімо так, тридцять дев’ять з хвостиком. У мене за плечима невдалі стосунки і десятирічна донечка, мама моя за кордоном і допомагає нам дуже, бо й квартиру нам купила і так грошенят підкидає, бо все таке дороге, а зарплати не ростуть як ціни.
І ось три роки тому я зустріла дуже гарного чоловіка, він за мене молодший на п’ять років, але віг цього не знає. Подруга певна, що в цих стосунках я виглядаю молодше на свої роки.
Роман не якийсь там завидний жених, поки не знайшов себе, міняє роботу за роботою, може тижнями не виходити з квартири і часто заглядає мені в гаманець. Ще на початках віддавав мені гроші з «відсотками», але останнім часом вже навіть не йде мова про те, щоб вернути мені моє.
Роман ще в перші роки старався купити мені квіти чи якийсь подарунок, але зараз взагалі розслабився настільки, що не дає мені навіть грошей на продукти.
– Чому ти не купив те, що я тобі написала в списку?
– Тобі треба, ти й купуй. Я купив те, що буду їсти сам.
Ось так. Він може замовити собі їжу, оплатити і ні з ким не поділитися, ба більше того, може залюбки з’їсти солодощі, які я відкладаю для Христинки, а коли я роблю йому зауваження, то він ображається.
– Тобі шкода для мене цукерки?
– Та не шкода, але ти сам міг би дитині купити цукерки!
– Я? Ще скажи, що я її маю удочерити! Вона мені ніхто, у неї є батько, то хай їй і купляє. Яка ти мудра з чужим чоловіком. Хочеш аби він на твою доньку горбатився, а рідний таточко де? Чого язика прикусила?
Донька у мене, здається, розумніша за нас обох, бо сидить собі тихенько у себе і нікому не набридає ні з проханнями, ні з уроками. Роман її просто не помічає, живе так, ніби її й нема.
Мені не подобається така поведінка Романа, але мені вже роки підпирають і вже стільки часу разом.
Що робити – що змінити в собі аби Роман зрозумів, що я найкраще, що у нього є і буде?
І я таки отримала відповідь.
В той вечір Христина взяла без дозволу його чіпси.
– Я хотів футбол подивитися, а вона все з’їла! Як тепер я маю відпочити після важкого дня? Сто разів казав тобі аби ти її віддала матері чи батькові!
– Що?, – я не вірила вухам.
– Що чула! Віддай її в село, щоб ми нормально могли жити, вона нам тільки заважає!
– Вона буде жити тут! І крапка!
– Ти подумай, дорогенька, бо тобі вже сорок з хвостиком і треба думати про те, як чоловіка задобрити! Та я пальцями клацну і біля мене купа дівчат буде, молодих і гарних.
Роман пішов дивитися футбол, а я сиділа і довго думала, що я маю змінити в своєму житті і відповідь вже три роки була у мене перед очима – замінити чоловіка. На наступний день, коли дитина пішла в школу, я почала збирати його речі. Спочатку він сміявся, далі грозився, а далі й просився.
– Сонечко, я ж тебе люблю, ну що ти робиш, ти ж не серйозно! Ми ж жили душа в душу!
Далі почав таке на мене говорити, що я вже сміялася – геть втратив чоловічу подобу і я йому так старалася догодити? Що зі мною сталося?
Я не знаю, як складеться моє життя далі, але я точно певна, що не проміняю свою дитину на штамп у паспорті. Це ж що треба мати в душі аби таке від матері вимагати?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
